Ivory Forest Den

Розповідь Богдана ЖОЛДАКА про видатного актора Миколу ЯКОВЧЕНКА
("Вечори на хуторі" бачили? Пузатого Пацюка пам'ятаєте? Ото він і був)

СПОМ’ЯНЕМО ЯКОВЧЕНКА.

Найвідомішого в народі актора. Його перший підкол породило саме життя, бо воно було голодне.

Після розгрому «Березоля» актори в голодні часи вдавалися до підробітку в провінції.

І одного такого разу Яковченко отримав гонорар у вигляді кози. В голодні роки воєнного комунізму це був чималий набуток, однак що з нею робить, куди подіти – актори не знали. Бо була вона чимала й жива.
Й поселили її в квартирі Яковченка, бо ще в нього не було харизматичного песика Фанфані.

Вбити козу на м’ясо ніхто з акторів не здатен, бо це був не античний театр, де щоразу різали козла-трагоса – а вкраїнський, куди ніяких козлів взагалі не пускають.

Одного чудового дня перепуджена міським життям коза взяла і здохла. І як її вивезти тихцем із комунального житла, ніхто не знав.

А тут ще й могли посадити в тюрягу за статтею карного кодексу «шкідництво» – адже коза колись була колгоспною.

Однак в адміністрації театру був блат на Байковому кладовищі серед форейтерів.

Отож хутенько викликали катафалка, впряженого в коні. Було його підкочено під парадне, покладено козу до труни, знесено до катафалка конспіративну нещасну рогату істоту, і, гей! На Байкове, тоді ще початкуюче, кладовище.

Однак пильні очі шанувальників великого акторського таланту не проминули добачити, звідкіля, з чиєї квартири винесено труну – й звістка про смерть Яковченка облетіла Київ швидше, аніж рухався екіпаж. Вона, страхаюча, побігла Києвом попереду похоронної процесії.

Вмить за катафалком вишикувалась величезна юрба, яка плакала за улюбленцем, з усіх усюд вбиті горем люди хутко збігалися, численний натовп, ридаючи, супроводжував “небіжчика“.

Сам же Яковченко змушений був скрадатися задвірками за похоронною процесією, з жахом думаючи про фінальну стадію такої неетичної акції, аби якось вигадати щось і дати якоїсь ради. Однак нічого путнього не спадало на думку навіть Яковченкові...

Доїхавши вже майже до Байкового кладовища, коза, яка лежала в темному й страшному гробі, поводилася непорушно. Коли жалобна хода майже докотилася під кладовище, коза збагнула, що там їй кінець, й вирішила ожить й почала ізсередини гамселиити копитами в кришку труни.

Катафалк з жахом зупинився. Процесія вдичіла, щоби враз вклякнути.

– Ожив! Ожив наш Яковченко, – радісно ще дужче заридали всі кияни.

На цей галас коза одбрикнула кришку й постала, рогата, перед очманілим людом. Всенькі охнули, щоб ахнути. Можна уявити здивування усіх жалобників, коли із труни замість Яковченка вистрибнула парнокопитна худобина! З гучним лементом вона, вибрикуючи, дременула межи могили! Такого в жодному радянському театрі не побачиш, навіть в імені Франка.

Найсміливіші похапали кілки з тину та кинулися за перевертнем, однак назустріч до них із кущів власноручно вийшов Яковченко, обтрусив коліна й сказав своїм приємним хрипкуватим голосом:

– Ме-ке-ке! – А потім додав. – Чого вирячились? Яка коза? Хіба нічого не чули про мистецтво справжнього акторського перевтілення?

Отакий був цей чоловік, який у найскрутніших ситуаціях за допомогою художнього слова міг дати ради некерованій юрбі.

Watch on YouTube

Оригинал записи на Дыбре

– Біженці?
– Ми з Констахи. Нам би до Краматорська.  
– Зброя, заборонені речі? Що в багажнику?
- У мене там речі... ну, наші. Ми що могли пакували. Скласти все швидко – все життя в багажник...

– Вагітна?
– Останній місяць. Нам швидше треба. Хочемо в Крамі на поїзд. Там Інтерсіті завтра, в обід, пів третьої... На Київ.
– Іосіф...Блін, не  бачу...
– Йосип. Йосип я. Вона – Марія.  Ось, в Дії гляньте, там прописку видно краще...
– Бачу вже... Ох, бля... Чоловіче, куди ж ти поїдеш далі?! Медика! Док! Сюди, швидше, Док, бігом!...

... - Ну, ви й фартові.... Син у тебе. На, кури. Йосип.... Тебе, хоч, не  на честь Сталіна назвали?! ... Господи, що за часи... На блок-посту родити... В хліві вже ліпше... Ну, ти, цей, не переживай. У нас Док, він шарить. В порядку твої...

... – Бажаю здоров'я! Пацани, тут породіллю треба довезти. Їх троє. В Крам. Вас троє? Помістяться! Ну, ви ж не царі – малого з мамкою в кабіну, ви з папкою – в кузов....

... - Чюєш, Док, а шо це так світить? Та нє, як на безпілотник – заяскраве. І висить постійно над нами... Як Зоря... Та яка, нафіг, Зоря, над Донбасом?! Певно, супутник... НАТО, певно, запустило....

... – Док, так давай того "ланоса", що вагітну привіз, відіпхаємо. Це ж осел – не машина. Заглох – не заведеш... Вони ж поїхали, а нам тут грайся...  Господи, на саме Різдво, то роди приймай, то машини тягай...  

Над териконом непорушно висіла яскрава Зоря.
Вовка Пастушок докурив у жменю  і розтоптав каблуком недопалок.
Зоря була дуже дивною, але не викликала страху.
Пастушок подумав, що непогано було б мати стінгер та вальнути, про всяк випадок, те яскраве світло над териконом...

...Розтелепана Навара несла на захід Немовля і Маму, і троє зі сходу, з-під Бахмута, дали їм свою фліску, фляжку і грілку. Навряд чи на світі були щедріші царі...  

...Дві тисячі двадцять п'ятий раз.
Дві тисячі двадцять п'ятий раз, а у світі все так само – пастушки приймають Його першими, а царі обдаровують тричі.
І тільки міняються іроди..
________
Текст – Володимир Шершень Бараняк
Ілюстрація – Андрій Єрмоленко
Оригинал записи на Дыбре

Найбільш успішною кінною покупкою цього року вважаю стремена з амортизатором, які надибала в листопаді за дуже смачну ціну та якими, здається, ще не хвалилася.
Коліна тепер щиро вдячні.


****
Найбільш неочікуваною покупкою був лук та стріли. Причому перший комплект стріл та сагайдак мені зробили взагалі безкоштовно, а потім я ще докупила десяток найдешевших учбових стріл, які не так шкода.

***
Ну і - серед мене росте та кріпне думка купити фотоапарат і фоткати красівоє. Щось не сильно наворочене, але не мильниця.


Оригинал записи на Дыбре

Ну що, від сьогодні день починає збільшуватися та починається астрономічна весна

Оригинал записи на Дыбре

У “Зимових Витоках” розповідаємо про традиції святкування українського Різдва, Маланки і Водохреща, а також про обряди на Катерини, Андрія, Варвари. Пропонуємо сценарії звичаїв, які можна втілювати удома та в корпоративній спільноті, аби на власному досвіді відчути естетику та смисли обрядодій. Додаємо цілий розділ з рекомендаціями майстрів, науковців та бізнесів, до яких можна звернутися та поглибити знання.


Побрати можна тут


Оригинал записи на Дыбре

Новорічний фільмовий челлендж @Ніколаос нагадав мені один фільм, який я дивилася в глибокому дитинстві. Після нього "Один вдома" та "Сяйво" були вже для мене вторинними.
Хлопчик, єдиний син вічно занятої дуже багатої мами-удови, вирішує викликати та спіймати Санта-Клауса. Роль останнього бере на себе бомж, якого витурюють зі щойно отриманої роботи Сантою - витурюють по скарзі мами таки-того самого хлопчика.

І все завертє... Великий порожній будинок, винахідливий пацан, маньячелло, якого спочатку шкода, а потім вже й не дуже.
Коротше, спонсори ваших різдвяних кошмарів.

Watch on YouTube

Оригинал записи на Дыбре

Домовилася з сенсеєчкою, що до Нового року зробимо перерву в заняттях. Бо я щось геть run out of ресурси.
Звісно що намагаюся якось триматися та грестися, але вже приблизно знаю, коли треба припинити push`ити себе, а дати собі можливість трошки загальмувати, щоб потім не було значно гірше.


Оригинал записи на Дыбре

Пішли ми з малим учора в оперу. Захотілось гарного у пепедріздвяні дні, то підхопилися й пішли.
Постановка досить дивна - новаторські еківоки до публіки (типу Розіни, що фоткає Альмавіву на мобільник), прикольні костюми та декорації - і дуже застигло-класичний спів. Хз чи воно так задумувалося, чи по іншому не вийшло - але поєднання дивне.

Нажче - той самий Дарт Вейдер. 

Оригинал записи на Дыбре